Кожна людина має право на працю, тобто можливість заробляти собі на життя роботою, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. На превеликий жаль, останнім часом все частіше приходиться зустрічатися з таким ганебним явищем, як використання найманої праці громадян без оформлення трудових відносин.

Деякі роботодавці ігнорують зазначені конституційні норми і змушують робітників працювати без оформлення трудових відносин, видають працівникам зарплату готівкою «у конвертах». У цьому випадку йдеться про «тіньові» заробітки, з яких не утримуються податки.

Працівники, які погоджуються на таке працевлаштування, виявляється повністю беззахисними перед роботодавцем. Згода отримувати зарплату «у конвертах» позбавляє соціального захисту.

Крім того, багато роботодавців зловживають укладенням договорів цивільно-правового характеру із працівниками, приховуючи таким чином фактичні трудові відносини.

Для чого це робити? Є декілька тому причин.

По-перше, це податки. Роботодавцю дешевше платити податки та єдиний соціальний внесок за договором цивільно-правового характеру, ніж за трудовим договором.

По-друге, це відповідальність. Роботодавці зобов’язані створювати безпечні умови праці на робочому місці, слідкувати за охороною праці, та нести відповідальність у разі настання нещасних випадків.

У разі ж укладення договору цивільно-правового характеру, роботодавець не є роботодавцем з юридичної точки зору, а лише замовником, а працівник є лише виконавцем, який надає послуги (виконує роботи) на свій ризик.

Отже, пропонуємо проаналізувати переваги та недоліки укладення трудового договору та договору цивільно-правового характеру, щоб і працівник і роботодавець міг визначити, що для кожного з них є прийнятним та вигіднішим.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір – це угода між працівником і роботодавцем або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір укладається між роботодавцем і працівником при прийомі на роботу, він є найбільш оптимальним для працівників, оскільки забезпечує створення з боку організації комфортних умов праці, встановлює розмір заробітної плати, права та обов’язки кожної сторони, тривалість робочого дня, вирішує інші важливі питання. Особа, яка працює за цивільно- правовим договором не має зазначених гарантій порівняно з особою, яка працює за трудовим договором.

Цивільно-правовий договір – це угода між фізичною особою-підприємцем чи юридичною особою (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і в разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється.

Договір цивільно-правового характеру більш характерний для разових угод, його головним предметом є кінцевий результат послуги або діяльності людини. За таким договором не платиться щомісячна заробітна плата, а винагорода за конкретно виконану роботу, в строки, встановлені договором на підставі підписаних актів прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт). Особа, яка виконує роботи за договором цивільно-правового характеру позбавлена соціальних гарантій (права на відпустку, матеріальну допомогу, різного роду компенсації, лікарняні тощо), на працівника не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку (працівник не зобов’язаний дотримуватися графіку роботи, встановленого підприємством) та інші локальні акти підприємства (різного роду положення, колективні договори).

Якщо договір цивільно-правового характеру, який укладений з працівником містить хоч одну ознаку трудового договору, то такі відносини можна вважати трудовими. Наявність ознак трудового договору в договорах цивільно-правового характеру є підставою для визнання таких договорів недійсними. А це, в свою чергу, є підставою для накладання штрафних санкцій на роботодавця інспектором праці.

Акцентуємо увагу, що відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26 квітня 2017 р. № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці. Інспекційні відвідування можуть проводитись, зокрема, за інформацією Пенсійного фонду України про :

- працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року;

- роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів.

Отже, враховуючи вищенаведене, рекомендуємо роботодавцям переглянути правомірність оформлення працівників за договорами цивільно-правового характеру та дотримуватись у своїй діяльності вимог чинного трудового законодавства.